Легенда про озеро Issyk-Kul
Озеро Issyk-Kul оточене численними легендами, що пояснюють його утворення та історичних осіб, які проходили повз його береги. Одна легенда розповідає про жорстокого хана, який закохався в красиву дівчину, викрав її, але вона відмовилася від нього через кохання до пастуха. Пастух, верхи на своєму чарівному коні Тулпарі, врятував її, але її знову схопили. Щоб уникнути полону, вона кинулася з вікна підземелля, а в покарання за її смерть гірські води затопили ханський палац, утворивши озеро. (Вважається, що під водами Issyk-Kul справді є руїни міста.) Інша легенда розповідає про Тимура, який у 14 столітті наказав своїм солдатам класти камінь щоразу, коли вони проходили повз Issyk-Kul, утворюючи кам’яний хребет під назвою Санташ. Деякі легенди навіть стверджують, що Чингісхан похований на березі озера, хоча офіційно місце його поховання залишається невідомим, а деякі киргизькі легенди припускають, що воно лежить поблизу Issyk-Kul.
Епос про Manas
Епос про Manas, найдовша епічна поема, займає центральне місце в культурі та історії Kyrgyzstan. Він складається з трьох частин: Manas, що об’єднує киргизькі племена, оповідання його сина Семетея та оповідання його онука Сейтека. Manas, народжений пастухом на Алтаї, виростає у великого воїна, який об'єднує племена і повертає їх на батьківщину в Tian Shan. Він одружується з Каникей, у них народжується син Семетей. Після смерті Manas Каникей і Семетей заслані в Самарканд. Пізніше Семетей дізнається про його спадок і намагається возз'єднати племена, але зникає. Його син Сейтек, вихований у ворожому таборі, відкриває свій родовід і приносить мир киргизькому народу. Епос, записаний лише в 19 столітті, має багато версій завдяки усним переказам і оповідачам манаскі, які часто додавали власні штрихи. Епос про Manas є життєво важливим для киргизької ідентичності. 40 променів державного прапора символізують племена, об'єднані Manas. Найвищою державною відзнакою є орден Manas, його іменем названо багато визначних пам'яток, наприклад аеропорт Bishkek та гірську вершину. Легенди також пов’язують Manas із природними пам’ятками, такими як чаша Manas в ущелині Barskoon. Manas уособлює ідеальну киргизьку людину та державу. Незважаючи на поєднання фактів і легенд, епос має значний вплив на Kyrgyzstan.
Легенда про Jeti Oguz
Jeti Oguz, відомий своїми сімома червоними скелями, схожими на биків, пронизаний киргизькими легендами. Давним-давно два хани були суперниками після того, як один викрав у іншого прекрасну дружину, що призвело до жорстокої війни. Звертаючись за порадою, другий хан неохоче отримав від мудрої людини вказівку вбити дружину, щоб запобігти її поверненню до свого колишнього чоловіка. Під час великого свята після принесення в жертву семи биків хан убив свою дружину. Її кров змила биків, убивши хана і його слуг. Бики перетворилися на червоні скелі, тепер відомі як Jeti Oguz, що киргизькою мовою означає «сім биків».
Легенда про Burana
Вежа Burana, поблизу Токмока, є останнім залишком стародавнього міста Баласагун. Хоча експерти стверджують, що спочатку це був мінарет, киргизька легенда пропонує іншу історію. У могутнього хана була прекрасна дочка Монара. Щоб захистити її від залицяльників, він звертався до ворожок. Один передбачив, що вона помре до свого шістнадцятого дня народження. Щоб уберегти її, хан збудував високу вежу і замкнув її всередині. Монара росла там, дивлячись із чотирьох вікон, і отримувала їжу в кошику. На її шістнадцятий день народження хан, вважаючи, що передбачення помилкове, приніс їй кошик фруктів. Після того як він поцілував її, вона впала й померла. Знайшов хан у кошику отруйного павука. Скорботні крики потрясли вежу, в результаті чого її вершина впала, залишивши руїни, які ми бачимо сьогодні.
Легенда про Сари Челек
Тисячі років тому там, де зараз лежить озеро Сари Челек, була величезна долина. Жерці в золотому одязі, слуги морського бога Хо, заснували своє місто Сай Хо на берегах річки і жили там тисячоліттями. Вони поклонялися Хо, божеству з тілом риби та головою людини, яке перебувало в мармуровій чаші в їх храмі. Хо навчив племена землеробству, скотарству та іншим ремеслам. Щостоліття первосвященик помирав, і новий первосвященик народжувався від найкрасивішої дівчини в долині, поцілованої Хо. Це мирне існування тривало до тих пір, поки не вторглися вороги, вбивши більшість жителів. Верховний жрець покликав Хо на допомогу. З’явився Кхо, наповнивши долину гуркотом, спричинивши скелі та воду, що падають каскадом, убиваючи загарбників і змиваючи місто. Ця подія створила озеро Сарі Челек, де, як вважають, все ще проживає Хо.
Легенда про маму-оленя
Плем'я бугу з Kyrgyzstan бере свій початок від легенди про матір-оленю, від якої походить їх назва (бугу означає олень киргизькою мовою). Історія починається на берегах річки Єнісей у Сибіру, де киргизьке плем'я жило в постійному конфлікті зі своїми сусідами. Незважаючи на попередження птаха з людським голосом, плем'я проігнорувало небезпеку, що насувається. Їхній вождь Кулчоо помер, і під час його поховання плем'я зазнало нападу та розправи з боку ворогів. Двоє дітей, хлопчик і дівчинка, вижили, тому що їх відправили збирати гриби. Повернувшись і виявивши всіх мертвими, вони шукали їжі та допомоги, зрештою натрапивши на ворожий табір. Там їх нагодувала стара жінка, але вони були впізнані й відведені до розлюченого хана, який наказав їх убити. Стара віднесла дітей до скелі, збираючись кинути їх у річку Єнісей, але молила про пощаду. У цей момент з’явилася самка оленя з наповненим молоком вим’ям і запропонувала вигодувати дітей як своїх власних. Незважаючи на застереження старої про жорстокість людства, Мати-Олень забрала дітей і повела їх до озера Issyk-Kul. Там вона виховувала їх, поки вони не одружилися і не народили двох синів, Тинімседжіта та Алеседжіта. Це нове плем'я було названо Бугу на честь матері-олені. Сім'я Тинимседжита переїхала в Naryn, а Алеседжит залишилася на Issyk-Kul. Гармонія між племенем і оленями припинилася, коли люди в Issyk-Kul області почали вбивати оленів і використовувати їхні роги для могил. Відтак олень відступив углиб гір. Ця легенда переказується в різних формах, найбільш відома в оповіданні Чингіза Айтматова «Білий корабель».
Легенда про караван Tash-Rabat
Легенда про караван-сарай Tash-Rabat, що передається з покоління в покоління, несе в собі глибоку мудрість предків. У ньому розповідається про могутнього хана, який розривається між двома своїми синами, один з яких бажав процвітання через торгівлю та гостинність, а інший шукав слави через грабіж. Бачення старшого сина призвело до будівництва чудового караван-сараю, що символізує відкритість і єдність, який процвітає з процвітанням і доброзичливістю. Однак прагнення молодшого сина до завоювань і пограбування зрештою призвело до руйнування колись процвітаючого закладу, служачи гострим нагадуванням про безглуздість жадібності й агресії. Ця стародавня притча нагадує нам про постійну важливість цілісності, доброзичливості та наслідки нашого вибору, повторюючи позачасові уроки наших предків.